Великий терор
Кожна людина живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія. Вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Наша історична криниця має багато солоної від горя води. І перед нами стоїть важливе громадянське завдання: скликати живих до тих криниць і спільних ям, де скидали виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, братів і сестер.
Історія українського народу – це літопис життя і смерті народу-великомученика, на долю якого випало багато лиха. Однією із самих жахливих сторінок українського літопису є сторінка масових репресій «Великого терору». За 1937 – 1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і політичних опонентів було засуджено 198918 осіб, третину з яких розстріляли.
2 липня 1937 року Й. Сталіном було підписано постанову ЦК ВКП (б) «Про антирадянські елементи». 30 липня народний комісар внутрішніх справ Микола Єжов видав оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Згідно з цим наказом партійне керівництво усіх республік і областей СРСР повинно було з 5 серпня розпочати репресії, які тривали б чотири місяці.
Наказ Єжова № 00447 запроваджував «плани» покарання громадян. Відповідно до наказу вироки за першою категорією передбачали «розстріл», а за другою категорією — ув’язнення в таборах ГУЛАГ терміном від 8 до 10 років.
Постанова була прийнята з великим «ентузіазмом». Радянське суспільство активно взялося за пошуки «ворогів народу». Партійний пленум бурхливо плескав в долоні під час виступів на яких звітувалося про збільшення числа громадян, яких буде розстріляно. Під колеса «машини репресій» потрапляли також сім’ї «ворогів народу», включаючи неповнолітніх дітей. Заарештовані були позбавлені будь-якої можливості захищатися чи оскаржити винесені їм вироки. Слідчі нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих ті зізнання, які їм були потрібні.
«Великий терор» був згорнений, так як і початий, за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності.
Однак навіть сьогодні в ЗМІ є дуже мало інформації про два аспекти «Великого терору». Перший полягає у тому, що більшу частину репресованих становила не партійна еліта, а «куркулі», в тому числі і ті, які вижили після «розкуркулення». Іншою маловідомою сторінкою «Великого терору» стали репресії проти національних меншин. Членами НКВС було проведено цілу серію масових операцій: «німецьку», «польську», «румунську», «латиську», «грецьку», «іранську», «харбінську», «афганську» та «проти болгар і македонців».
Незаконність «Великого терору» була визнана ще за часів СРСР в роки «відлиги». Саме тоді було проведено часткову реабілітацію репресованих. Правда, реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.
Однак сьогодні ми повинні засудити злочини комуністичного тоталітарного режиму, щоб у майбутньому подібні страхітливі події ніколи більше не повторилися на території нашої України.