Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.
Я зітхну… запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки-твердині, не храми —
Скам’янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях,
З долини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна, XX століття
І не рік, а криваве клеймо — «33».